Університет «КРОК»

Ті, кому трішки за 30…
Трішки за 40…
Або зовсім трішечки за 50...
Хоча, між нами, «трішки за» — поняття дуже умовне. Особливо коли в душі вам двадцять п’ять, а паспорт просто вирішив пожартувати. 
Зазвичай наша перша розмова починається приблизно так:
— Я дуже давно навчався…
— Напевно, вже все забув…
— А раптом не впораюся?
— А програми складні?
— А якщо я щось не те натисну?
Одразу заспокою: щось не те натискають усі. Навіть ті, хто перед цим упевнено сказав: «Та я з технікою на ти». 
Спочатку ми разом розбираємося, як зайти в Moodle, знайти потрібну дисципліну, приєднатися до заняття в Teams, виконати тест і завантажити роботу.
Іноді наш алгоритм дуже простий:
1. Відкрити посилання.
2. Ввести логін.
3. Натиснути потрібну кнопку.
4. Не панікувати.
5. Якщо паніка все ж почалася — написати тьютору. 
Я поясню. За потреби — повторю. А якщо потрібно, надішлю скриншот зі стрілочками, кружечками та майже художнім оформленням. 
Спочатку людина обережно запитує:
— Я точно правильно відправив завдання?
А через кілька тижнів уже сама підказує одногрупникам, де знайти лекцію і як увімкнути мікрофон.
І все виходить.
До речі, викладачі часто говорять, що дорослі здобувачі — одні з найвідповідальніших.
Вони приходять по знання, які можна використовувати вже сьогодні.
Вони не просто слухають лекції — вони намагаються одразу зрозуміти, як застосувати знання у своїй роботі.
Вони ставлять багато запитань. І це чудово.
— А як це працює на практиці?
— А чи можна використати це в моїй компанії?
— А що буде, якщо змінити умови?
— А де про це почитати більше?
Іноді після такого запитання викладач на секунду замислюється, робить серйозне обличчя і розуміє: сьогодні буде справжня професійна дискусія.
Дорослі студенти добре знають ціну часу.
Вони поєднують навчання з роботою, сім’єю, дітьми, побутовими справами, відрядженнями та безкінечним дорослим списком «треба».
Саме тому дистанційна форма часто стає для них не просто зручним форматом, а реальною можливістю здобути освіту без необхідності ставити життя на паузу.
Можна працювати.
Бути поруч із родиною.
Переглядати запис заняття у зручний час.
Повертатися до матеріалів стільки разів, скільки потрібно.
Навіть якщо перший перегляд лекції був уважним, другий — із конспектом, а третій — тому що під час попередніх двох поруч хтось запитував: «А що сьогодні на вечерю?» 
І ще я часто чую:
— Напевно, у групі всі будуть молодшими за мене…
Можливо, хтось і буде молодшим. Але освіта взагалі не про цифру в паспорті.
Вона про бажання розвиватися.
Про сміливість почати новий етап.
Про рішення одного дня сказати собі:
«Я давно про це думав. Час спробувати».
Тож якщо вам трішки за 30, 40 чи 50 і ви давно думаєте про навчання, але постійно знаходите причину відкласти, — можливо, варто дати собі шанс.
Програми можна опанувати.
Знання можна відновити.
Графік можна організувати.
А тьютор буде поруч.
Головне — не ставити на власних мріях позначку «запізно».
У них немає вікових обмежень.
До нової нотатки!
Ірина Мала
ваш майбутній тьютор, який десь поруч. І людина, яка знає: паспорт навчанню зовсім не заважає.