Підтримати військовополоненого прийшов посол Латвії Андрейс Пілдеговічс. Журналістка КРОКу Вікторія Бірюкова записала ексклюзивне інтерв'ю у автора книги після офіційного заходу. Інтерв'ю можна переглянути за посиланням https://www.facebook.com/share/p/1GR4MLDi8Y/
У залі Укрінформу — офіційного національного інформаційного агентства України — презентували книгу так, що формат вийшов за межі звичної прес-конференції. Журналісти плакали, коли слухали про жахи, які пережив Олексій Ануля. Він пригадав, як у російському полоні йому перерізали сухожилля на великому пальці, щоб він більше не міг натискати на курок. Його підвішували, били, морили голодом і холодом. Та найважче, за його словами, було не фізичне страждання, а втрата — загибель батька, який також був військовим і загинув під тортурами. Інші полонені йому розповідали як батько вивів 46 людей. Під час виступу кремезний Олексій не раз стримував сльози: "Я знайшов травинку, розтер її пальцями, — просто щоб відчути запах. Він дурманив: запах життя. За це нас побили. Тоді я зрозумів: навіть маленький знак свободи — вже виклик для катів».
Видання книги стало можливим завдяки фінансовій підтримці Латвії. Під час презентації виступив Посол Латвії в Україні, який підкреслив, що його країна системно підтримує Україну, спрямовуючи частину свого ВВП на військову, гуманітарну й культурну допомогу:"Латвія стоїть поруч, тому що розуміє: боротьба України — це боротьба за спільні цінності Європи», — наголосив дипломат.
Вікторія Бірюкова згадує: "Це був емоційний досвід. У мене котилися сльози, але я згадувала університетські заняття і стримувалася. Це була моя підтримка Олексію. Щоб він не відволікався на сльози в залі, а говорив далі."
Ангеліна Хоменко, викладачка кафедри журналістики, зазначила: "Такі прес-конференції - це важлива частина професійного становлення. Вікторія практикувала етичну форму постановки запитань, дотримання інформаційного балансу, уважність до емоцій співрозмовника — базові стандарти, без яких неможливо будувати журналістику."
Олексій у своїй книзі не тільки описав власні тортури. Він має довідки, які підтверджують походження кожного його шраму та травми. Він пройшов поліграф. А ще - описав катування інших військовополонених. Деякі з тих полонених загинули, місця їхнього поховання невідомі. Олексій каже, що хотів вижити, щоб його діти знали де він похований. Деякі військовополонені ще живі і зазнають тортур далі.
Автор книги сказав: "Це не війна між націями. Це війна між цивілізацією і темрявою."
