Історія очима Гукайла Ю.М.

Гукайло Юлій Михайлович

Про свої 25 років «КРОКу» розповідає один із засновників – проректор Університету з маркетингу Юлій Михайлович Гукайло

Це сьогодні, озираючись назад, можу сказати, що хотів гроші заробляти, а не отримувати. З цим бажанням я, провідний інженер великого департаменту оборонного підприємства «Арсенал», і влився до команди засновників фірми «КРОК», якій потрібні були мої навички управлінця і підприємця. Я не мав відношення до освіти, але мав величезне прагнення робити не просто власну справу – а корисну.

Відтоді сферою прикладання моїх зусиль було і є – життєзабезпечення фірми, а потім і освітньої корпорації «КРОК» й Університету з усіма його структурами. Адже задум моїх колег вимагав чималої кількості фінансів для реалізації освітніх проектів. Пригадую, як нас, засновників, у роки становлення Університету поєднувало бажання створити щось, що відповідало би потребам суспільства. І щоб було... красивим. Ми не бачили себе в різних «купи-продай» конторах. Ми хотіли, щоб наша справа була НАД буденним, щоб за сутністю і значенням вона давала не лише можливість існувати, а й відчувати себе причетним до історії нової України. Освітня діяльність – ось що ми обрали. І це надихало, давало позитивні емоції, впевненість у собі, давало сили працювати і ризикувати.


Як виникла ідея створити Університет? Що особисто Вас підштовхнуло взяти участь у її реалізації?

1989–1990 роки... Саме той час, коли стало очевидним, що можна започатковувати власний бізнес. На тоді я вже мав близько 20 років трудового стажу і в принципі був достатньо успішним, вибудовуючи кар'єру радянського службовця. А буремні події кінця 80-х все перевернули. Перевернули на користь таких, як я: совдепівські турботи діставали, а мені дуже хотілося бути якщо не багатою, то пристойно забезпеченою людиною. І можливість досягти цього з'явилася! Серед чималої кількості привабливих ідей на підставі нового закону про приватну діяльність виникла можливість зайнятися тим, до чого лежить душа і стоять руки.

І знайшлася команда, яка прийняла мене, якій потрібні були мої навички управління підприємством. Вони замислили організувати новий освітній заклад… Цікаво, подумав я тоді, і головне – суттєво відрізняється від радянського формату.

І я «запрягся». Моя ділянка – життєзабезпечення новоствореного закладу. Адже реалізація нашого проекту вимагала чималої кількості фінансів. Для «підтримки» та «підкормки» освітнього проекту довелося створити кілька підприємницьких фірм – це був мій фронт робіт. Я включився в пошук, у творчість нового способу життя.

І повністю задовольняв свої амбітні прагнення, маючи відчуття причетності. Це надихало, давало позитивні емоції, впевненість у собі, сили працювати та ризикувати.

Одразу зауважу: такі відчуття збереглися й до сьогодні. 25 років… Стільки всього зроблено, втілено, але попереду – так само нове, як і тоді. І сьогодні я, як завжди, причетний і включений.

Ми всі за радянських часів виховувалися в любові до роботи, почутті обов'язку. Як часто Ви стверджуєте: «Я люблю свою роботу!»?

Як часто?! Та я не пригадаю, коли я казав щось інше! Жодної миті не жалкував про те, що влився до колективу засновників «КРОКу». Спочатку фірма, потім інститут, далі університет, тепер – корпорація, завтра… Це моє життя, моя сутність. Завжди був трудоголіком. І досі встаю о 6-й ранку і бігом в Університет. Починаючи з 1992 року взагалі не знаю, що таке субота чи неділя як дні відпочинку. Бо також на роботі. Мені подобалося бути корисним, потрібним, і я до цього часу намагаюся бути таким.

Університет – це не тільки потужна освітня структура, а й господарська. Університет не лише навчає, а й дає роботу, забезпечує умови для навчання та викладання, дає можливості реалізації творчих здібностей тощо. І все це має працювати чітко, прозоро, зрозуміло. Що Вам приносить задоволення – результат чи процес?

Процес! Результат – це певною мірою свято, а я не люблю святкувати. Наведу приклад процесу, яким можу пишатися. 2001 рік. 1 вересня. Розпочалося навчання, а в нас повний завал із гуртожитком. У холі, у коридорах Університету сидить три десятки студентів і шість десятків батьків цих студентів, яким обіцяно поселення в гуртожиток одного з державних вишів. Але нас, тобто Університет «КРОК», підвели партнери. І ми отримали чималу проблему.

Такі напружені моменти мене не лякають – мобілізують. Я місяць ночував у машині, їздив містом, шукав, домовлявся. Був у Пущі, у гуртожитках Водоканалу, «Арсеналу», інших... І тоді відчув, зрозумів, побачив, що власний гуртожиток для Університету – питання честі, питання таке ж важливе, як організація навчального процесу. І за два роки створив гуртожиток, яким «КРОК» сьогодні пишається. Майже 500 місць, якість обслуговування, умови, організація життя там на вищому рівні. До того ж поряд із закладом. Пишаюся результатом. Пам’ятаю, яке задоволення мав від тієї напруги…

Узагалі широкий студентський загал мене майже не знає, адже від заснування «КРОКу» в мене основні функції – забезпечувати, організовувати, господарювати. Кожний камінець на Лагерній, 30–32 – рідний. Стільки добудовано, перебудовано, переобладнано на потребу вищого навчального закладу. Моя особлива гордість – їдальня, яку я створив у 2001 році. Коли Університет, коледжі, інститути вийшли на роботу в режимі повного дня, постало питання харчування – повноцінного, гарячого, різнорідного, яке задовольняло би запити м’ясоїдів і вегетаріанців, бажаючих схуднути і солодкоїжок… І хоч фаст-фуди нині витісняють їдальні як такі, наша тримається, що мене дуже тішить. І цінова політика тут «студентська», тобто по кишені всім. Тож батьки молодих людей, які навчаються у нашому Університеті, можуть бути спокійними щодо якості, поживності та свіжості харчів.

Дбати про структуру – власне моє величезне об’ємне завдання як одного із засновників «КРОКу».

Оптимізувати і трансформувати – теж Ваш сектор докладання зусиль. Які завдання стоять перед Вами сьогодні?

Розширення «КРОКу» на регіони. Після 2011 року показник заселення студентів у гуртожиток почав спадати, а це означало, що кількість вступників з інших регіонів зменшується. Це нас занепокоїло і ми дослідили проблему. Причина була об’єктивною – в столиці життя дороге, і чимало сімей не могли дозволити собі навчати дитину в Києві. Що робити? У нас було два варіанти відповіді. Перший – змиритися. Зрозуміло, що він не в дусі «КРОКу». Другий – переосмислити свою стратегію щодо студентів із регіонів. От у мене і виникла тоді ідея проекту «КРОК-регіони». Я запропонував організувати віддалене дистанційне навчання. За принципом: не ви до нас, а ми до вас. Останні роки проект дає позитивну динаміку: в Університеті навчається чимало студентів із різних куточків України. Кривий Ріг, Рівне, Житомир, Хмельницький – є міста, де «КРОК» уже добре знають. Проект «КРОК-регіони» має чудові перспективи розвитку, оскільки заснований на сучасних освітніх технологіях, відповідає динаміці сучасного ритму життя, потребам молодих людей навчатися і працювати, залишаючись при цьому «у себе вдома», на рідній землі і там розбудовуючи власний бізнес.

Університет «КРОК» має неабиякий авторитет не лише в галузі освіти, а й у сфері бізнесу, фінансів, міжнародних відносин. Бо скрізь є ваші випускники. А що є, на Вашу думку, престиж Університету «КРОК»?

Відтоді, як в Університеті було створено департамент реклами, почалося відслідковування того, як ми нарощуємо популярність. Завжди фіксували 5–6 джерел, звідки до нас приходять студенти. 20 років тому найбільш потужним джерелом надходження студентів була реклама в метро. Згодом – реклама у світовій мережі. А тепер найбільш дієвим є особисте інформування про «КРОК»: наші студенти, батьки студентів, наші друзі розповідають про Університет своїм друзям, колегам, сусідам, родичам. І воно збільшується. Нині це основне джерело вступників, що вказує на наш високий і стабільний авторитет, який почав перевищувати чисту рекламу десь наприкінці 2000-х. З того часу «КРОК», хоч, звичайно, і реагує на демографічні ями та економічні кризи, але завдяки авторитетові та престижу має пристойний рівень набору студентів.

І ще кілька слів щодо престижу. Загальновідомий вислів: «Театр починається з вішалки». А мені більше до вподоби: «Театр починається з оголошення «Усі квитки продані». Престиж нашого закладу має кілька складових. І одна з головних – працевлаштування випускників. Ми це обіцяємо, навіть більше – гарантуємо вступникам. І на виході вони знають, що ми їм не збрехали, що так є насправді. Часом робота навіть чекає на наших фахівців. Ось що важливо. Наші студенти працевлаштовуються, і непогано! І це – класно.

Що для Вас 25 років «КРОКу»?

Певний рубіж. Час аналізувати пройдений шлях, систематизувати проблеми й задачі, напрацьовувати пошуки їхнього вирішення. А ще – накреслювати нові завдання, на майбутнє. 25 років – це не стільки минуле, скільки старт до нового.

Водночас наша така чудова дата випала на непростий час для української держави, її економіки, її соціальної, освітньої сфер. Ми знаходимося на зламі часів і можливостей. І сьогоднішній виклик для «КРОКу» – наш Університет має витримати натиск реалій, у тому числі економічних та демографічних, і працювати. Бути успішним, як завжди – престижним і першим у пропонуванні нових знань. Щоб набирати достатні обсяги студентів.

Але тут виникає запитання: чи правильно боротися за студента будь-якого і будь-якою ціною, аби набрати потрібну кількість? Чи, може, нехай буде їх менше, але то будуть кращі студенти? Відповідь ми знайшли: і те, і те! Саме такий шлях дає прорив. Тож завдання вирішуємо в комплексі. Адже розуміємо, що освітній бізнес, що б там не було, а таки розвивається. І розвивається саме в приватній площині. В усьому світі відкриваються нові університети. Це довготривалі бізнесові проекти, у яких зацікавлені держави, суспільства, які врешті окупляться, хоча й через багато років.

Фундаментальна освіта, на яку всі ми спираємося і яку прагнемо зберегти, все одно буде поєднуватися із сучасними формами викладання, навчання, засвоєння матеріалу. У цьому – запорука виживання приватної освіти. І головне тут – розвиток, на який «КРОК» впевнено націлений.

Наприклад, створення Студофісу. Абсолютно нова, не всім поки що зрозуміла, але виключно класна ідея. Потужна й цікава, і надзвичайно перспективна. Мине певний час – і в нас буде чудова досконала модель сучасного управління вищим навчальним закладом та структурованості організаційних процесів у ньому. Це уніфікація та оптимізація ресурсів, це те, що працюватиме на заклад. Що рухатиме «КРОК» уперед і, кажучи економічною мовою, дозволить суттєво знизити витрати на утримання та збільшити можливості щодо просування освітніх послуг.

Україна потребує розвитку – економічного, технологічного, політичного, демократичного... І це означає, що державі потрібні спеціалісти, освічені люди. Суспільство не може не відчувати такої потреби, а отже, не може не бажати освіти своїм молодим поколінням. Адекватної, відповідної освіти. Тож на сакраментальне «Що робити?» відповідаю: сьогодні ми маємо не лише зберегти той Університет, що вибудували за 25 років, а й розвивати його.

У такому разі що попереду? Які плани, мрії, проекти, програми?

Звичайно, шлях розвитку Університету «КРОК» уже накреслено. Він ризикований та, на мою думку, правильний. Його суть у розширенні спектра спеціальностей. Хоч будь-яке розширення – удар по економіці, хоч асортимент – ворог бізнесу, але іншого шляху для нашого навчального закладу не існує. Адже інший бік розширення – отримання позитивного відгуку від зовнішнього середовища, взаєморозуміння з ним. Для нас важливо бути затребуваними зараз і завтра. Ми постійно знаходимося в резонансі з потребами суспільства. Передбачити зі 100-відсотковою достовірністю, які саме спеціальності будуть потрібними через 5–10 років, складно, тому ми пропонуємо досить широкий спектр професій нашим вступникам. У тому числі щороку додаємо нові й нові. А далі уважно спостерігаємо за реагуванням суспільства: чи є попит на запропоновану спеціальність, чи є попит на фахівців за тим чи іншим фахом. Звичайно, це ризик, і чималий, але іншого шляху не існує.

За останні роки ми відкрили 5 нових спеціальностей. Це круто. Хоча я досить скептично ставлюся до будь-яких рейтингів та соцопитувань, проте пишаюся тим, що «КРОК» уже кілька років поспіль посідає перші сходинки в низці поважних рейтингів, які оцінюють діяльність вищих навчальних закладів України і якість освіти. Це надихає і дає впевненість у силах, вказує на правильність обраного вектора розвитку.

Ви можете собі уявити, яким буде «КРОК» на свій 50-річний ювілей?

Хіба що пофантазувати. Сформулюю тему дещо інакше: чи хотів би я, щоб після мене існував «КРОК»? Так. Чимало моїх знайомих, які чверть століття присвятили себе власному бізнесу, кажуть: «А мені байдуже, що буде після мене». Я так ніколи не скажу. Я хочу, щоб «КРОК» жив і надалі.

Яким Університет може стати ще через 25 років? Не маю сумнівів у тому, що підприємницьким, клієнтоорієнтованим, із потужною дистанційною формою надання освіти. «КРОК» через 25 років, знаю точно, приноситиме плоди. Будуть студенти, і кошти, і престиж по всій країні та за її межами. Наступні 25 років – серйозний виклик, і ми його приймаємо. І будуть ці роки також успішними.

Оплата ONLINE
 

Соціальні сервіси

Контактна інформація

Будьте завжди з нами

Ми в Соціальних Мережах. Слідуйте за нами.
Ви тут: Про КРОК » Корпорація » 25 років Університету «КРОК» » Історія від Гукайла Ю.М.